Токенізація вступає у третя хвиля, де фокус зсувається від уніфікованих цифрових записів про володіння до програмованих цифрових прав. Якщо перший етап був про криптоактиви, а другий – про часткову власність на традиційні активи (нерухомість, мистецтво), то на третьому етапі токени стають техніко-юридичними носіями складних наборів повноважень. Це означає перехід від моделі “токен як цінний папір” до моделі “токен як смарт-контракт, що інкапсулює повний цикл прав, обов’язків та логіки використання”.
На практиці цей перехід реалізується через смартконтракти, які автоматизують не лише передачу власності, а й виконання умов. Наприклад, токенізована ліцензія на програмне забезпечення може автоматично нараховувати роялті за кожне використання, а токен, що представляє право на оренду комерційної нерухомості, – керувати умовами доступу. Фінансова грамотність у новому контексті вимагає розуміння, що ви купуєте не просто акцію, а конкретний набір прав, запрограмований у коді, де дивіденди, право голосу та ліквідаційна вартість можуть існувати окремо.
Ключовим викликом для регулювання стає саме ця глибина: законодавцям потрібно оцінювати не лише економічну суть активів, а й логіку цифрових контрактів. Блокчейн-протоколи DeFi демонструють, як права на отримання доходу від позик (LP-токени) або права управління (governance tokens) створюють нові рівні фінансової взаємодії. Безпека тут залежить від здатності верифікувати код смарт-контракту та юридичної сили закріплення цифрових прав у традиційній правовій системі.
Таким чином, третя хвиля токенізації – це процес, де цифровізація переходять від відтворення старих форм до створення нових інституцій. Успішне залучення потребує технічного аудиту смарт-контрактів та чіткого розмежування між токеном як інструментом фінансування та токеном як носієм виконуваного права. Майбутнє фінансових ринків формуватиметься саме на цьому етапі конвергенції права, економіки та коду.
Третя хвиля токенізації: від активів до цифрових прав
На третьому етапі токенізація переходить від моделі “цифрового двійника” до створення автономних цифрових активів, де права та логіка взаємодії вбудовані в код. Розгляньте токени не як простое відображення, а як програмовані контейнери для прав власності, доступу та управління. Наприклад, токенізована частка в комерційній нерухомості тепер може автоматично розподіляти дохід від оренди через смартконтракти, усуваючи посередників.
Ключова зміна – це цифровізація самих прав, а не лише активу. Блокчейн фіксує на новому рівні: право голосу в DAO, ліцензію на програмне забезпечення, сертифікат на вуглецевий кредит або доказ аутентичності товару. Права переходять у прозору та незмінну цифрову форму. Це вимагає глибокого розуміння механізмів смартконтрактів: перед інвестицією аналізуйте не лише актив, а й код, що визначає ваші права та умови їх реалізації.
Регулювання намагається встигнути за цим переходом. Увагу слід звертати на юрисдикції, що розробили рамки для токенів цифрових прав (наприклад, Швейцарія та ЄС зі своїми пілотними режимами). Для користувача це означає:
- Верифікація юридичної сили: чи визнає токен цифрового права законодавство вашої країни?
- Аудит безпеки: хто може змінити правила в смартконтракті та чи є механізм оскарження?
- Управління доступом: як захищені ваші приватні ключі – втрата їх рівнозначна втраті права власності.
Третя хвиля будує інфраструктуру для токенізації складних фінансових інструментів та інтелектуальної власності. Практична рекомендація: вивчайте протоколи, що працюють з RWA (Real World Assets) та орієнтовні на логіку DeFi 2.0, де токени забезпечені реальною вартістю та генерують прозорий потік доходів. Це не спекулятивні активи, а інструменти для структурованої цифрової економіки.
Токенізація нерухомості: нові моделі власності
Реалізуйте фракційну власність на комерційній нерухомості через блокчейн, де кожен токен забезпечує прямий юридичний титул на частину активу та право на пропорційний дохід від оренди. На третьому етапі хвиля токенізація активів переходять до моделей, де цифрові права на майно кодується в смартконтракти, автоматизуючи виплати та голосування власників. Це знижує поріг входження до ринку з тисяч доларів, а не мільйонів.
Ключова зміна – сепарація прав: токени можуть розділяти право на дохід, право на управління та право на капітальний приріст. Наприклад, інвестор може купувати токени, що дають лише частку в орендних потоках, без відповідальності за управління. Ця гнучкість формує новому рівні ліквідності для ринку, що традиційно був інертним.
Цифровізація прав вимагає чіткого регулювання на рівні визнання цифрових записів у блокчейн як юридично вагомого доказу власності. В Україні необхідно адаптувати законодавство про цінні папери та реєстрацію прав на нерухомість для інтеграції з децентралізованими реєстрами. Без цього переходять від традиційних активів до їх цифрових представників буде неповним.
Практична рекомендація: аналізуйте white paper кожного пропозішену. Перевіряйте, чи існує реальний актив-агрегор, чи зареєстровано SPV (особливу компанію-емітента), як юридично прив’язані права на активи у цифрових токенах. Фінансова грамотність тут полягає у розумінні, що ви купуєте не просто криптографічний запис, а програмований контракт з чітко визначеними майновими прерогативами.
Цифрові права на об’єкти інтелектуальної власності
Конкретна рекомендація: розглядайте токенізацію прав на інтелектуальну власність (ІВ) як інструмент монетизації та управління, а не лише як метод фандрайзингу. На новому рівні цифровізації токени стають цифровими деривативами, що репрезентують частку у ліцензійних відсотках, авторських гонорарах або праві на комерційне використання. Наприклад, токенізація патентів дозволяє роздрібно продавати частки у винаході, залучаючи капітал для подальших досліджень, а смартконтракти автоматизують виплати роялті всім власникам цифрових прав.
Від ідеї до активу: практична трансформація
На етапі: від абстрактної ідеї до торгуваного активу ключову роль відіграє блокчейн. Він фіксує ланцюжок правовладнування та умови ліцензій у незмінному вигляді. Це критично для складних об’єктів ІВ, як-от промислові зразки або бази даних. Токенізація таких активів перетворює їх на ліквідний капітал, який можна використати як заставу в DeFi-протоколах для отримання позики, відкриваючи фінансові можливості для креаторів та інноваторів.
Фінансова грамотність у цьому контексті вимагає розуміння різниці між токеном як цифровим сертифікатом права (наприклад, на використання музичного треку для реклами) та токеном як утилітом у певній екосистемі. Інвесторам слід аналізувати юридичну конструкцію, що стоїть за цифровими токенами, звертаючи увагу на юрисдикцію та механізм виконання прав на об’єкт ІВ у фізичному світі. Третя хвиля саме в цьому: активи та пов’язані з ними юридичні повноваження переходять у цифрову форму, де кожна операція прозора.
Токенізація боргових зобов’язань: програмовані облігації та кредити
Реалізуйте токенізацію боргу через смартконтракти, які автоматизують виплати купонів та амортизацію основного боргу, мінімізуючи ризик дефолту та операційні помилки. На третьому етапі токенізації боргові інструменти переходять до новому рівня ліквідності: дрібні інвестори отримують доступ до ринків корпоративних облігацій чи міжбанківських кредитів, а емітенти – до глобального пулу капіталу. Приклад: токенізована облігація муніципалітету на блокчейн може мати номінал у 10 гривень, що робить її інструментом масових інвестицій.
Правові рамки та ризики для кредиторів та позичальників
Ключовим викликом залишається регулювання: юридична сила цифрових прав вимоги потребує чіткого статусу в юрисдикції емітента. Цифрові токени, що представляють борг, мають бути бездокументарними цінними паперами за законом. Для фінансової грамотності важливо розуміти, що цифровізація активів не усуває кредитний ризик емітента – вона лише підвищує прозорість його історії та руху коштів через публічний ланцюг.
Технічна реалізація вимагає розрізняти токени на рівні власності (security tokens) та утилітарні токени для розрахунків. Третя хвиля токенізації активів поєднує обидва підходи: наприклад, токенізована застава під кредит у DeFi автоматично ліквідується від смартконтракту при падінні курсу, що змінює традиційну процедуру стягнення. Це створює нові моделі ризику, де код замінює довіру.
